ПАСТИРІ
ЧИ ОТАРА АБО ЯК КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ МАЙДАН
СТАВ АДВОКАТОМ АНТИМАЙДАНУ
17
липня 2015 року о 10.00 год. біля прокуратури
м. Кременчука мала відбутися акція
пікетування прокуратури з вимогою
притягнути до відповідальності
організаторів поїздок “тітушок” м.
Кременчука на Антимайдан в м. Київ під
час проведення Революції гідності.
Минуло чотири місяці з часу початку
кримінального провадження за цим фактом,
але жодній особі про підозру не
повідомлено, а вже щодо судового розгляду
питання взагалі перебуває в незрозумілій
туманній перспективі. Звичайно,
що керівники кременчуцького Антимайдану
не віддавали наказів про застосування
сили та зброї проти учасників Революції
Гідності, в м. Кременчуці протистояння
не вилились у відкриті сутички, обійшлося
без людських жертв та знищення будівель
і майна,
але сказати, що ніхто із мешканців міста
не постраждав було б перебільшенням.
Загинув Герой
України Ігор
Сердюк, отримали поранення активісти
Майдану, серед яких мені відомо про
Володимири Риженка, Юрія Кучеренка та
Юрія Жогана і хай мені
пробачать ті,
кого я тут не згадав. Чи покаялися
керівники кременчуцького Антимайдану
в тому, що підтримували злочинний режим
Януковича, чи зрозуміли вони, що саме
завдяки їхній підтримці стала можлива
трагедія на Майдані, а потім анексія
Криму і війна на Донбасі? Ні, не покаялися,
хоча прекрасно розуміли і розуміють
нині, що частково і на них поширюється
відповідальність за ті жертви, які
понесла Україна, щоб жити у вільному
суспільстві з демократичними європейськими
цінностями. Янукович
без підтримки регіоналів на місцях не
зміг би творити свої злочини. У колишніх
регіоналів міста зараз
інша мета — знову отримати владу в
органах місцевого самоврядування і
далі вирішувати долю міста, при цьому
цікавить їх місцева влада лише виключно
для лобіювання власних інтересів,
зрозуміло, що на інтреси громади та
держави їм абсолютно начхати. Колишні
регіонали, члени “Опозиційні блоку”,
яких веде вперед Юрій Бойко, а в Полтавській
області Олег Сазонов — депутат
Кременчуцької міськради, маючи значний
фінансовий ресурс, використовуючи
незадоволення мешканців міста відверто
провальною політикою уряду та Президента,
планують отримати більшість депутаських
місць у міській раді, можливо і свого
міського голову і повністю контролювати
місто.
В
цьому не було б нічого страшного, це
був би звичайний політичний процес,
якби не те, що за
назвою “Опозиційний блок” криється
колишня Партія Регіонів на чолі із
Януковичем і Азаровим, що
зараз перебувають на території
держави-окупанта і мають
можливість звідти керувати всіма
колишніми регіоналами, щоб розірвати
Україну зсередини, не дати їй можливість
стати нормальною європейською державою,
тому що військовою агресією своєї цілі
Путін на даний час не досягнув.
Тож
одним із способів не допустити реваншу
кременчуцьких регіоналів є притягнення
їх до кримінальної відповідальності
за вчинення злочинів, серед яких
кримінальне провадження за організацію
виїздів кременчуцьких “тітушок” до
м. Києва має дуже важливе значення.
Справа в тому, що організаторами цих
поїздок були Олег Сазонов, Микола Черниш,
Валерій Медведовський та інші місцеві
лідери Партії регіонів, які зараз мають
можливість
повторно прийти до влади у вигляді
депутаських крісел в міській раді та
крісел чиновників у міськвиконкомі і
виконувати вказівки Юрія Бойка (читай
Віктора Януковича і Володимира Путіна).
Там, де більшість мають регіонали
вірогідність дестабілізації ситуації
зростає в геометричній прогресії, тому
що всі вони агенти Путіна і російських
спецслужб в тій чи іншій мірі. В чому
виразиться ця дестабілізація зараз
сказати важко, але, як на мене, можливі
всі варіанти аж до подій, аналогічних
тим, що відбуваються зараз на Сході
України, тобто на територіях, де Партія
Регіонів мала свій основний електорат.
Притягнення до
відповідальності місцевих лідерів
“Опозиційного блоку” зменшує
в рази, а можливо і на порядки вірогідність
такого сумного сценарію в м. Кременчуці.
Однак, прокурор міста намагається
всілякими юридичними хитрощами не
притягувати колишніх регіоналів до
відповідальності і допустити обрання
їх на виборні посади до органів місцевого
самоврядування з мотивів, які я приведу
нижче. Потрібно було примусити його
діяти, а не прикривати злочинців.
Коли
я подавав повідомлення про проведення
пікетування
прокуратури м. Кременчука
17 липня 2015 року,
то, звичайно, не сподівався на великий
натовп прихильників, тому що, по-перше,
люди зморилися від акцій, а по-друге,
зібрати багато людей в робочий день
просто неможливо з об'єктивних
причин. Тож в повідомленні я вказав
орієнтовну кількість учасників не
більше 20 осіб. Зробивши повідомлення
та розповсюдивши інформацію у
соцмережах,
я о 10.00 год. 17.07.2015 року з подивом виявив,
що кількість людей значно більше, ніж
я заявляв. Мені було неприємно, що біля
прокуратури стояло багато працівників
міліції, був навіть службовий пес.
Прокурор дуже злякався, що його будуть
витягувати з кабінету силоміць?
Зразу
було видно, що частина людей прийшли
підтримати анонсований мною захід, а
частина його зірвати. Найгірше було те,
що серед осіб, які не бажали успішного
проведення заходу були члени кременчуцького
“майдану”,
з якими я разом був на акціях в м.
Кременчуці та на Майдані в Києві: Анна
Павленко, Кирило Климчук, Ніна Дашко,
Валентина Гордєєва, Ольга Тищенко. Ці
люди прийшли з плакатами, на яких я
взнав, що я є основним дестабілізатором
ситуації в
м. Кременчуці (було б приємно, якби не
було так сумно), що я не даю можливості
працювати прокуророві
міста, що нарешті прокурор Кондратенко
Г.М. - це саме той прокурор, який потрібен
місту тощо. Найсмішніше те, що зовсім
недавно з цими ж людьми я приходив до
прокурора і ми разом висловлювали
претензії до його роботи, а тут,
виявляється, відбулася разюча зміна в
ставленні кременчуцького
“майдану”.
Потім
“штатні майданівці” в особі Ніни Дашко,
Кирила Климчука та інші, коли я почав
говорити про необхідність того, щоб
прокурор вийшов і пояснив учасникам
пікету про результати розслідування,
стали перекрикувати мене, не давали
мені можливості виступити і, зрештою,
договорилися до того, що справа “тітушок”
розслідується нормально і що саме
прокурор Кондратенко Г.М. зможе
притягнути їх до відповідальності. Я
не хочу розповідати про всі перипетії
цієї провокації, скажу лише одне —
завдання колишні “майданівці”
виконали і можуть прямувати до своїх
господарів за великою ласкою у вигляді
тридцяти срібняків чи просто почухування
загривка. Пікетування вийшло змазаним,
прокурор для звіту не вийшов, бо мав
таких “авторитетних” захисників. Я
отримав чергову порцію бруду у
вигляді звинувачень
у дестабілізації, створення перешкод
в розслідуванні тощо.
Відбулася дивна метаморфоза,
коли представники громадської організації,
які б мали мене підтримати, насправді
мені чинили перешкоди, поливаючи брудом.
Чому ж це відбулося?
Для відповіді на це питання
необхідно повернутися в недалеку історію
до листопада-грудня 2013 року, тобто до
часу організації в Кременчуці Майдану.
Першим наметом, який був поставлений
на бульварі Пушкіна, був намет “Свободи”.
Як колишній “свободівець” я чергував
біля нього після розгону студентів на
Майдані разом з Анатолієм Гілевичем та
Леонідом Харченком, обговоруюючи
необхідність виставлення намету або
навіть наметового містечка цілодобово.
Однак, для забезпечення цілодобового
наметового містечка потрібно було
організувати його відповідне забезпечення:
харчування, обігрівання, охорону тощо,
зрештою зробити так, щоб в наметах
цілодобово хоч хто небудь був. Це було
непросто, тож було вирішено, що Майдан
як організація буде перебувати в
приміщенні телекомпанії “Візит”, яке
на той час було порожнім, а акції будуть
проводитися безпосередньо на площі
Незалежності або біля пам'ятника
Жертв сталінських репресій.
Поступово кременчуцький Майдан
почав розгортатися в могутню громадську
організацію, якій стало до снаги
вирішувати досить серйозні політичні
питання в місті. Звичайно, багато
політичних сил і впливових осіб міста
намагалися очолити Майдан, але так
вийшло, що найбільший вплив на нього
мали люди, які вийшли з телекомпанії
“Візит” чи були з нею пов'язані.
Поки йшла Революція Гідності
на ці речі зверталося мало уваги, тому
що потрібно було вести жорстку боротьбу,
яка поступово переросла у справжнє
повстання. Я не буду зупинятися на
заслугах своїх чи інших, на помилках і
навіть незаконних діях, які часом мали
місце в цій боротьбі, оскільки це тема
окремої розмови. Можливо, колись я до
нею повернуся, але не зараз.
Хочу продовжити з моменту, коли
Революція Гідності перемогла і Майдан
став символом цієї перемоги. Як завжди,
після перемоги почалася боротьба за
владу та повний контроль над організацією.
Зрештою, перемогу в цій боротьбі отримали
люди, підтримувані Олександром Мельником,
інші невдоволені почали відходити до
інших організацій, деякі виходи мали
значний резонанс, наприклад, коли Майдан
покинув Іван Балацький зі своїми
побратимами. Коли ж кременчуцький Майдан
став повністю підконтрольний Мельнику,
то стало зрозуміло, що саме цю організацію
він використає як основу для своєї
передвиборчої боротьби до Верховної
Ради України. Олександр Мельник серйозно
готувався стати нардепом і, треба сказати
відверто, в нього були серйозні шанси.
Але не сталося... Напередодні виборів
Мельника було арештовано за обвинуваченням
у вбивстві Олега Бабаєва та судді
Олександра Лободенка. Тож треба було
щось робити з кременчуцьким Майданом,
треба було когось висувати кандидатом
по 146 округу в народні депутати. Висунули
Володимира Пилипенка, який тоді формально
очолював кременчуцький Майдан. Я кажу
формально, тому що фактично керівництво
здійснювали Анна Павленко, Кирило
Климчук і Леонід Харченко. Саме Володимир
Пилипенко разом з Юрієм Бубликом мали
стати тими впливовими особами, які
допомогли б Мельнику вийти із в'язниці,
хоча, звичайно, впливом цих осіб родина
Мельників не обмежувалася. Знову ж,
внаслідок того, що маса осіб, яких
кременчуцький Майдан поступово витіснив
із свого складу, висунули свої кандидатури
в наролдні депутати з прицілом на місцеві
вибори, а також внаслідок недостатньої
організації, нардепом В. Пилипенко не
став. Став Юрій Шаповалов. Одночасно,
кременчуцький Майдан почав потихеньку
здуватися, оскільки дуже небагатьом
хотілося безоплатно служити виключно
родині Мельників. А попереду замайоріли
місцеві вибори. І тут родина Мельників
основну ставку зробила на “Опозиційний
блок”, який внаслідок помилок та
відвертої зради багатьох представників
нинішньої влади, завдяки вміло
організованій риториці та підтримці
із-за кордону почав зростати. Крім того,
представники “Опозиційного блоку”
домовилися з “Рідним містом” про
координацію в міськраді та на місцевих
виборах, що не було складно, бо Матицин
став депутатом обласної ради у фракції
регіоналів, тож шанси отримати більшість
в майбутній міськради в цього альянсу
зросли досить суттєво.
Але кидати напризволяще
кременчуцький Майдан ніхто, звичайно,
не збирався. На базі кременчуцького
“майдану” (з цього моменту я слово
“майдан” ставлю у лапки, я думаю
зрозуміло, чому) зорганізували так зване
“демократичне крило” “мельниківців”,
які, в разі потрапляння до міськради,
виконували б вказівки своїх господарів.
Я маю на увазі “Свободу”, “Самопоміч”,
деякою мірою “Правий сектор” та
“Радикальну партію Ляшка” (остання
під сумнівом, але все таки на даний час
я більше схильний приплюсувати її до
“мельниківців”). Крім того, почалася
розкрутка Оксани Піддубної, незважаючи
на те, що вона відібрала досить вагомий
шматок голосів у Володимира Пилипенка,
а самого Володимира Пилипенка начебто
планується висунути на мера (думаю, що
це технічна кандидатура або зіц-голова,
справжню особу міського голови з боку
мельниківців ми взнаємо пізніше). Таким
чином, яйця були розкладені по корзинах,
квочки посажені і почалася передвиборча
боротьба. Але тут якийсь Олег Савченко,
якого Віктор Бугайчук успішно випхав
зі “Свободи” організовує акції про
притягнення організаторів “тітушок”
до відповідальності. Для нинішніх
“демократів-мельниківців” це вже не
актуально, вони за весь час існування
Майдану і “майдану” навіть не ставили
питання прокуророві про притягнення
“тітушок” та їх організаторів до
відповідальності, тому що притягнення
до відповідальності лідера обласного
“Опозиційного блоку” Олега Сазонова
чи інших колишніх регіоналів на даний
час “мельниківцям” не на часі, вони
мають фінанси, що забезпечать безперечну
перемогу команді “мельниківців”, а
потім ця команда буде вирішувати питання
про звільнення Мельника з ув'язнення
політичним шляхом, тобто шляхом висування
певних ультиматумів центральній владі,
грубо кажучи: “Лояльність в обмін на
Мельника”. На правовий спосіб вирішення
проблеми звільнення Мельника надії
мало, навіть за умови, що його адвокати
(серед яких як мінімум один кандидат
юридичних наук) собі лоба розіб'ють
на суді, в нас репресивне правосуддя і
змінювати його ніхто не збирається,
навіть Мельник, хоч і від нього вже
натерпівся, бо нинішній еліті це на
даний час не вигідно. Питання виннності
чи невинності Мельника я тут не чіпаю,
виходжу з презумпції невинності особи.
А прокурор міста, відчувши звідки
вітер віє, почав не боротися за справжню
люстрацію, а чітко виконувати вказівки
“мельниківців”, які і дали команду
Анні Павленко, Кирилові Климчуку, Ніні
Дашко, Валентині Гордєєвій та Ользі
Тищенко захищати прокурора та звести
на ніщо зусилля Олега Савченка та Сергія
Галати притягнути організаторів виїздів
“тітушок” з м. Кременчука на Антимайдан
до відповідальності.
Ось так і відбулася дивна
метаморфоза, коли люди, які начебто
повинні брати прокурора за краватку та
петельки, як свого часу Сашко Білий, щоб
той працював надежним чином в плані
притягнення колишніх регіоналів та
“тітушок”, стали їхніми адвокатами.
Tempora
mutantur, et nos mutamur in illis. Колишні
друзі стають запеклими ворогами, а
запеклі вороги — кращими друзями. А що
робити з тим, що
Путін та Янукович з задоволенням
потирають руки, а війна ще не закінчена,
“майданівців-мельниківців”
не цікавить.
Я
не здивований, це вже в нашій історії
було, як
бачимо не
навчило. Кажуть, що ми дурні, бо бідні,
а бідні, бо дурні. Як на мене, щоб стати
багатими, треба спершу порозумнішати.
20.07.2015
року
Олег Савченко



