субота, 27 травня 2017 р.

День перемоги над нацизмом чи День пам'яті та примирення? Нелегкий вибір для влади і суспільства.

    День 9 травня 2017 року вже став історією, яку інколи краще аналізувати здалеку, коли про події отримуєш все більше і більше інформації і коли вже можеш зробити певний аналіз. Те, що відбулося в м. Дніпрі, в м. Києві в м. Запоріжжі та інших містах 9 травня 2017 року стало наочним прикладом того, що святкування було використане ворожими антиукраїнськими силами для пропаганди ідей від окупанта. В цей день лише офіційно відзначався День перемоги над нацизмом. Для абсолютної більшості населення - це був так званий "День Перемоги". І для них не важливо, що для України і українців з приходом сталінської армії на зміну гітлерівській принципово нічого не змінилося, що окупація однієї імперії змінилася окупацією іншої. Для них не важливо, що в 1944 році планувалося вивезення в Сибір, Азію та на Далекий Схід всіх українців, які мали повторити долю кримських татар, чеченців та інших народів колишнього СРСР, поведінка яких під час німецької окупації не сподобалася Сталіну. Небагато осіб хоче зрозуміти той очевидний факт, що саме боротьба УПА та ОУН на західноукраїнських (і не тільки) землях врятувала українців від вигнання зі своєї землі. В абсолютної більшості населення неокупованої частини населення України в головах склалася ідеологема, яку було розроблено за часів Сталіна, Хрущова та Брєжнєва про те, що українців "звільнили" від окупації. Ці погляди пропагуються нашим ворогом - російською імперією, що має зараз назву Російська Федерація для того, щоб перемогти в неоголошеній війні проти України і примусити її служити так, як свого часу Москва служила Золотій та Кримській орді. В сучасній війні проти України ворог використовує пам'ять про загиблих у війні, які були майже в кожній українській родині, щоб спекулювати ідеєю про "один народ" та ідеєю про "братський народ". Для чого це робиться? Відповідь зрозуміла будь якій людині, що намагається мислити. Якщо ворога сприймати таким, яким він є насправді, то кожен свідомий українець має розуміти необхіджність боротьби проти окупанта. А якщо сприймати його як "брата", то необхідність в боротьбі відпадає сама собою і військо окупанта може відібрати одну територію за іншою без всякого спротиву. Приклад Криму і Донбасу показав це досить наочно. Але в нас ще є території, де окупантів чекає значна частина населення. Це і не окуповані частини Донбасу, це і Одеська область, і не тільки. Як проти цього боротися? Недавно прочитав в інтернеті один анекдот, який дає чітку і зрозумілу відповідь на це питання.
- Вуйку Стефане, вуйку Стефане! Що ж то ви робите?! Навіщо ви берізку рубаєте? Така струнка, молоденька, так око зеленими листочками милувала, а ви її геть!
- Ой сусіде, й не кажіть, в самого серце кров'ю обливається, але мушу те зробити - прийдуть москалі, побачать берізку і скажуть "Родіна".
      В цьому анекдоті викладена суть боротьби, яка полягає в тому, що ми маємо боротися з усім тим ідеологічним мотлохом, який може використати наш ворог для своєї перемоги. Маємо зрозуміти, що справдній День Перемоги для українців настане тоді, коли ми переможемо московитів в цій війні, що розгорнулася в наш час. Маємо зрозуміти, що поняття "День Перемоги" в тому розумінні, в якому його розуміють наші вороги, для нас є смертельно небезпечним, тому що суттєво погіршує нашу здатність до спротиву агресору. Маємо розуміти, що в Україні не може святкуватися "День Перемоги", хоча б тому, що він, крім країн колишнього СРСР більше ніде не відзначається. В країнах Європи 8 травня відзначають День перемоги в Європі, який за своїм характером відзначається приблизно так, як відзначають в Україні День пам'яті та примирення. Наступного дня 9 травня в Європі відзначають День Європи, який чомусь в нас відзначають в третю неділю травня. На моє переконання, якщо ми прагнемо бути в Європі, то в Україні має відзначатися День пам'яті та примирення, тому що Україна в Другій Світовій війні не виграла, вона стала об'єктом окупації з боку спочатку радянської, потім німецької, а потім знову радянської імперій. Вважаю, що потрібно 9 травня святкувати день Європи, як і всі члени євроспільноти.
        А що ж робити з святкуванням 9 травня, який вже традиційно святкують люди старшого і не тільки покоління на більшій частині території нашої держави, за виключенням деяких регіонів в Західній Україні. Я був одним із організаторів відзначення Дня пам'яті та примирення в м. Кременчуці. Ось відео, яке показує, скільки дійсно людей прийшло відзначити цю подію: https://www.youtube.com/watch?v=ncEZOg5ESug&t=222s. А ось відео, яке показує кількість людей, що прийшли на святкування Дня перемоги на нацизмом наступного дня:  https://www.youtube.com/watch?v=ttYQMJPbghg. Різниця вражає, чи не так? Взагалі то на День пам'яті та примирення мало прийти набагато більше людей. Ідея про необхідність його відзначення мною була висловлена на засідання Кременчуцького міського товариства української мови імені Т.Г. Шевченка. Члени товариства та Леонід Харченко, який також брав участь в засіданні в цілому ідею підтримали. Але коли дійшло до її реалізації, то вияснилося, що бачення проведення цього заходу було різне. Зрештою я закликав зібратися поблизу Меморіалу "Вічно живим", щоб там провести мітинг, через те, що для мене День пам'яті та примирення - це насамперед день молитви за безневинно убієнними, Я запросив за допомогою дзвінків, повідомлень через соцмережі, близько 500 осіб. Мені обіцяли прийти близько 50 осіб, а прийшло трохи більше п'яти, не рахуючи мене самого і міського голови Віталія Малецького. Я вже почав міркувати, як вийти із цієї провальної ситуації, коли на виручку прийшли ті, від кого допомоги я зовсім не чекав: Леонід Харченко та Ганна Павленко привезли ветеранів війни на Сході та родичів загиблих, а оскільки біля нас був запрошений мною отець Роман, то Леонід Харченко запропонував йому проголосити молитву за загиблими і в цілому захід відбувся цілком гідно, ніхто не зірвав фото загиблих на війні на Сході навіть наступного дня. В мене тільки одне питання до керівників так званих патріотичних політичних організацій м. Кременчука, а де ваші представники? Чому ви самі не брали участь у цьому заході? Невже думаєте, що ваша бездіяльність не спричинить шкоду? Немає відповіді ні від "Свободи", ні від "Правого Сектору", не кажучи вже про інших. Десь загубилися.
     Таким чином, порівняння кількості осіб, які відвідали захід 8 та захід 9 травня є неспівмірним. Але це лише на перший погляд. Якщо взяти до уваги, що святкування 9 травня відбувалося при чіткій організації влади, а 8 травня відзначалося виключно за рахунок громадських активістів, то проста участь влади в церемонії 8 травня вже б зіграла певну роль. Я взагалі не розумію, як ми можемо витрачати бюджетні кошти на святкування свята разом зі своїми ворогами. Тому і рекомендував би, що, якщо проста заборона святкування 9 травня ні до чого доброго не призведе, то святкування в цей день має відбуватися виключно за рахунок коштів громадян, громадських організацій та політичних партій. 9 травня має стати робочим днем і для його відзначення має бути встановлена заборона витрачання бюджетних коштів. Можливий інший варіант - відзначати в цей день День Європи, так, як відзначає вся євроспільнота. В той же час відзначення Дня пам'яті та примирення має стати загальнодержавним обов'язковим заходом, має бути оголошений вихідний день на цю дату і всі органи влади та місцевого самоврядування зобов'язані організовувати його відзначення.
  Чи піде влада сьогодні на такий крок? Очевидно, що ні. Чому? Тому що побоїться втратити електоральну підтримку. Чи потрібно нам, українським патріотам, зупинитися і залишити зусилля з досягнення мети? Ні, бо це означатиме збільшення ризиків програшу у війні з Росією. Тому нас чекає нелегка робота формування суспільної усвідомленості відзначення Дня пам'яті та примирення замість "Дня Перемоги" до того часу, поки більшість населення не зрозуміє необхідність таких дій. Коли влада побачить, що більшість соціуму не сприймає "День Перемоги" за свято, а буде відзначати День пам'яті та примирення, то вона сама очолить цей процес, бо знатиме про його електоральну підтримку. Деякі скажуть, що досягнення цієї мети є неможливим. Я ж відповім, що зовсім недавно за слова: "Слава Україні!" мене називали фашистом ті, які зараз ці слова повторюють мало не кожного дня. Тож за роботу, друзі!

27.05.2017 року                                                                                   Олег Савченко

середа, 3 травня 2017 р.

Чия перемога або як знищити в собі окупанта?

    Знову підходить день так званої "Пабєди", коли люди совкового світогляду країн колищнього СРСР будуть святкувати день перемоги Сталіна над Гітлером. І не важливо, що сам Сталін його не святкував ніколи за виключенням так званого Параду Перемоги 24 червня 1945 року, який чомусь приймав не сам особисто, а доручив цю місію Гергію Жукову. Не важливо, що наступник Сталіна Хрущов теж не святкував цей день, тому що, насправді, навіть ці кровожерливі лідери більшовиків розуміли, що перемога була Піррова. Країна понесла такі страшні людські та матеріальні втрати, що святкувати було нічого.
     І тільки ще досить багаточисельні на той час учасники боїв, яким дивом вдалося вижити в тій страшній м'ясорубці, кожного року в простий робочий день 9 травня збиралися, щоб пом'янути загиблих друзів, згадати свої нелегкі бойові дороги і випити склянку гіркої горілки, часом приховуючи скупу чоловічу сльозу за важкими втратами.
    І ось настав 1965 рік. На чолі єдиної партії, яка існувала на той час в СРСР, комуністичної, відповідно, на чолі держави, став Леонід Брєжнєв. Маючи солідний партійний стаж, немалий стаж перебування на керівних посадах, Брєжнєв не міг похвалитися своїми подвигами під час Другої світової з одної простої причини. Він ніколи безпосередньо не брав участь в боях. Його функція була інша - політична, тобто, якщо говорити більш давніми поняттями, Ленід Брєжнєв був комісаром, пізніше політруком, займався пропагандою і агітацією, виступав перед бійцями в тилу, направляючи їх часом на вірну смерть і прославляючи партію більшовиків-комуністів, які обов'язково побудують щасливе і безтурботне життя дітям і онукам фронтовиків, але зараз за це потрібно битися на смерть. А якщо хтось не слухав Леоніда Ілліча та його підлеглих, а, ще гірше, намагався задавати незручні питання чи протестувати проти його агітації, то цього нещасного чекала тяжка розмова з представниками НКВС в Особливих відділах частин і далі, після трибуналу, кому вже як повезе, кому до розстрілу, кому до штрафного батальйону, а кому на каторгу в Сибір, хоча, що гірше чи краще в даному випадку - питання досить умовне. Війна йшла, Леонід Ілліч Брєжнєв, проводячи агітаційні заходи та їх організовуючи, отримував підвищення, став навіть генералом, але дійсно бойових нагород мав небагато. Не було за що нагороджувати. Але мріяв Леонід Ілліч стати орденоносцем, мати Золоту Зірку Героя і не одну, бути нагородженим орденом Перемоги з діамантами та дорогоцінними металами. І ось через двадцять років після війни вся влада в державі стала його. Залишилося лише придумати привід для нагородження себе найвищими військовими нагородами. І такий привід був придуманий, можливо, не самим Брєжнєвим, а його улесливими підлеглими, але ідея була настільки проста і безпрограшна, що її було сприйнято без зайвих обговорень. Було введено святкування так званого Дня Перемоги. І на святкування дорогому Леонілу Іллічу стали роздавати всі ті бойові нагороди, яких він не отримав за час справжніх боїв. В наступні роки Брєжнєв, отримав всі можливі нагороди, також отримав звання маршала радянського союзу, лише не наважився присвоїти собі звання генералісимуса, як у покійного Сталіна, бо на той час такого звання вже офіційно не існувало. 
 Більшовиками історія взагалі, а історія Другої світової війни особливо,завжди фальсифікувалася без будь якого докору сумління, . Але, після приходу до влади Леоніда Ілліча, потрібно було "обгрунтувати" його право носити почесні звання та бойові нагороди. І почали писати "історичні праці" чисельні писаки. Від імені Брєжнєва навіть була написана книга "Мала земля" про висадку десанту на Таманському півострові біля Новоросійська та утримання плацдарму до підходу основних військ. Насправді Леонід Брєжнєв на цьому плацдармі не був ні разу, бо звідтіля мало хто взагалі повертався живим, але в цій книзі все було навпаки. За книгою, Леонід Ілліч безпосередньо керував висадкою десанту і командував організацією оборони плацдарму. Книгу примусили вивчати у всіх школах, училищах та вузах, у всіх військових частинах, на підприємствах, установах, організаціях, у всіх проофспілках та партійних організаціях. Ця книга стояла у всіх книгарнях та бібліотеках. Крім того, знімалися фільми про війну, де показували участь Брєжнєва у розробці та організації переможних бойових операцій. Найбільше роль Брєжнєва виконував відомий артист Євгеній Матвєєв. Таке вивчання книг і переглядання фільмів призвело до того, що ніхто не сумнівався у великих подвигах Леоніда Ілліча, а хто і знав правду, той тримав ці знання при собі, бо розумів, що може закінчити життя далеко не так, як хотілося б. І саме з часів Брежнєва перемога у Другій світовій війні стала Перемогою, а день перемоги святкувався більш гучно, ніж будь які інші свята колишнього СРСР. Ідею Брєжнєва підтримали і поширили з великою енергією і в центрі і на місцях, бо під цей шум почали отримувати нагороди, звання та почесті люди, які в роки Другої світової війни в кращому випадку мали партквиток, а то й взагалі були ще дітьми.
      Після смерті Брєжнєва. "побєдобєсія" не спала, а почала поширюватися. Дійшло до того, що в моєму рідному селі на день перемоги вийшов з бойовими нагородами член комуністичної партії 1932 року народження. Коли він встиг повоювати, на це питання своїм односельчанам він відповісти не зміг. 
    Після розвалу СРСР на деякий час "побєдобесія" збавила оберти. Цей день відзначали, ветеранів вітали, але вже, як кажуть, без фанатизму. Напередодні 9 травня 1995 року я мав бесіду з відомим у Кременчуці бізнесменом Анатолієм Дмитровичем Татарулею. Він мене вже тоді переконував, що справжніх ветеранів, які дійсно воювали з німцем, практично не залишилося. І я з ним був згоден.
І ось до влади в Росії прийшов Путін. А з 2005 року спочатку в Росії, а потім і в Україні почали з'являтися так звані георгіївські стрічки, яких свідомий народ прозвав колорадками. З цього часу "побєдобєсія" стала набирати обертів. 2008 рік і події в Грузії нас нічому не навчили. На жаль 2014 рік знову навчив далеко не всіх. 
       Шановні українці! Те що Сталін переміг Гітлера в Другій Світовій війні, до речі, не сам, не означає, що перемогла Україна. Навпаки, Україна і українці стали окупованою частиною більшовицької радянської імперії, правонаступником якої стала Російська Федерація, що, на даний час, веде неоголошену війну проти України, результатом якої стала повна окупація Криму і часткова окупація Донбасу, де до цього часу гинуть наші герої. Наша Перемога буде тоді, коли ми спільними зусиллями виженемо окупантів і повністю очистимо українські землі від будь-яких проявів так званого "русского мира". Таку боротьбу під час Другої світової війни і після неї вели вояки УПА. На жаль, їхні зусилля не призвели до перемоги, але результатом цього стала реальністю можливість створення незалежної України.
Зараз в нашій країні відзначаються дві події. Перша - 8 травня - День Пам'яті і Примирення. Цей день відзначають у всьому цивілізованому світі. Друга подія - день перемоги на нацизмом. Насправді це той самий день перемоги, який встановив Леонід Брєжнєв. Це свято святкують всі совки. До України і українців воно не має ніякого стосунку. Ми в тій війні не виграли. І святкуємо ми свято своїх окупантів і одвічних ворогів - росіян, які розпочали "побєдобесію" з одною метою - вчинити реванш і відтворити СРСР. Ми можемо перемогти в цій війні, яку ми зараз ведемо проти російської імперії тільки тоді, коли переможемо окупантів всередині своїх душ. Передивляючись програму відзначення 8 та 9 травня в м. Кременчуці я виявив, що на 8 травня наша міська влада не запланувала жодного заходу. Такого дня як День Пам'яті та Примирення для неї не існує. Тож пропоную патріотичній громадськості зібратися о 10 год. 8 травня 2017 року біля меморіалу "Вічно живим", щоб відзначити цей день, а не брати участь у святкуванні окупантського "дня пабєди". Переможемо окупанта в собі, переможемо окупанта зовні.
Слава Україні!!!

4 травня 2017 року                                                                                     Олег Савченко 
.