Чия перемога або як знищити в собі окупанта?
Знову підходить день так званої "Пабєди", коли люди совкового світогляду країн колищнього СРСР будуть святкувати день перемоги Сталіна над Гітлером. І не важливо, що сам Сталін його не святкував ніколи за виключенням так званого Параду Перемоги 24 червня 1945 року, який чомусь приймав не сам особисто, а доручив цю місію Гергію Жукову. Не важливо, що наступник Сталіна Хрущов теж не святкував цей день, тому що, насправді, навіть ці кровожерливі лідери більшовиків розуміли, що перемога була Піррова. Країна понесла такі страшні людські та матеріальні втрати, що святкувати було нічого.
І тільки ще досить багаточисельні на той час учасники боїв, яким дивом вдалося вижити в тій страшній м'ясорубці, кожного року в простий робочий день 9 травня збиралися, щоб пом'янути загиблих друзів, згадати свої нелегкі бойові дороги і випити склянку гіркої горілки, часом приховуючи скупу чоловічу сльозу за важкими втратами.
І ось настав 1965 рік. На чолі єдиної партії, яка існувала на той час в СРСР, комуністичної, відповідно, на чолі держави, став Леонід Брєжнєв. Маючи солідний партійний стаж, немалий стаж перебування на керівних посадах, Брєжнєв не міг похвалитися своїми подвигами під час Другої світової з одної простої причини. Він ніколи безпосередньо не брав участь в боях. Його функція була інша - політична, тобто, якщо говорити більш давніми поняттями, Ленід Брєжнєв був комісаром, пізніше політруком, займався пропагандою і агітацією, виступав перед бійцями в тилу, направляючи їх часом на вірну смерть і прославляючи партію більшовиків-комуністів, які обов'язково побудують щасливе і безтурботне життя дітям і онукам фронтовиків, але зараз за це потрібно битися на смерть. А якщо хтось не слухав Леоніда Ілліча та його підлеглих, а, ще гірше, намагався задавати незручні питання чи протестувати проти його агітації, то цього нещасного чекала тяжка розмова з представниками НКВС в Особливих відділах частин і далі, після трибуналу, кому вже як повезе, кому до розстрілу, кому до штрафного батальйону, а кому на каторгу в Сибір, хоча, що гірше чи краще в даному випадку - питання досить умовне. Війна йшла, Леонід Ілліч Брєжнєв, проводячи агітаційні заходи та їх організовуючи, отримував підвищення, став навіть генералом, але дійсно бойових нагород мав небагато. Не було за що нагороджувати. Але мріяв Леонід Ілліч стати орденоносцем, мати Золоту Зірку Героя і не одну, бути нагородженим орденом Перемоги з діамантами та дорогоцінними металами. І ось через двадцять років після війни вся влада в державі стала його. Залишилося лише придумати привід для нагородження себе найвищими військовими нагородами. І такий привід був придуманий, можливо, не самим Брєжнєвим, а його улесливими підлеглими, але ідея була настільки проста і безпрограшна, що її було сприйнято без зайвих обговорень. Було введено святкування так званого Дня Перемоги. І на святкування дорогому Леонілу Іллічу стали роздавати всі ті бойові нагороди, яких він не отримав за час справжніх боїв. В наступні роки Брєжнєв, отримав всі можливі нагороди, також отримав звання маршала радянського союзу, лише не наважився присвоїти собі звання генералісимуса, як у покійного Сталіна, бо на той час такого звання вже офіційно не існувало.
Більшовиками історія взагалі, а історія Другої світової війни особливо,завжди фальсифікувалася без будь якого докору сумління, . Але, після приходу до влади Леоніда Ілліча, потрібно було "обгрунтувати" його право носити почесні звання та бойові нагороди. І почали писати "історичні праці" чисельні писаки. Від імені Брєжнєва навіть була написана книга "Мала земля" про висадку десанту на Таманському півострові біля Новоросійська та утримання плацдарму до підходу основних військ. Насправді Леонід Брєжнєв на цьому плацдармі не був ні разу, бо звідтіля мало хто взагалі повертався живим, але в цій книзі все було навпаки. За книгою, Леонід Ілліч безпосередньо керував висадкою десанту і командував організацією оборони плацдарму. Книгу примусили вивчати у всіх школах, училищах та вузах, у всіх військових частинах, на підприємствах, установах, організаціях, у всіх проофспілках та партійних організаціях. Ця книга стояла у всіх книгарнях та бібліотеках. Крім того, знімалися фільми про війну, де показували участь Брєжнєва у розробці та організації переможних бойових операцій. Найбільше роль Брєжнєва виконував відомий артист Євгеній Матвєєв. Таке вивчання книг і переглядання фільмів призвело до того, що ніхто не сумнівався у великих подвигах Леоніда Ілліча, а хто і знав правду, той тримав ці знання при собі, бо розумів, що може закінчити життя далеко не так, як хотілося б. І саме з часів Брежнєва перемога у Другій світовій війні стала Перемогою, а день перемоги святкувався більш гучно, ніж будь які інші свята колишнього СРСР. Ідею Брєжнєва підтримали і поширили з великою енергією і в центрі і на місцях, бо під цей шум почали отримувати нагороди, звання та почесті люди, які в роки Другої світової війни в кращому випадку мали партквиток, а то й взагалі були ще дітьми.
Після смерті Брєжнєва. "побєдобєсія" не спала, а почала поширюватися. Дійшло до того, що в моєму рідному селі на день перемоги вийшов з бойовими нагородами член комуністичної партії 1932 року народження. Коли він встиг повоювати, на це питання своїм односельчанам він відповісти не зміг.
Після розвалу СРСР на деякий час "побєдобесія" збавила оберти. Цей день відзначали, ветеранів вітали, але вже, як кажуть, без фанатизму. Напередодні 9 травня 1995 року я мав бесіду з відомим у Кременчуці бізнесменом Анатолієм Дмитровичем Татарулею. Він мене вже тоді переконував, що справжніх ветеранів, які дійсно воювали з німцем, практично не залишилося. І я з ним був згоден.
І ось до влади в Росії прийшов Путін. А з 2005 року спочатку в Росії, а потім і в Україні почали з'являтися так звані георгіївські стрічки, яких свідомий народ прозвав колорадками. З цього часу "побєдобєсія" стала набирати обертів. 2008 рік і події в Грузії нас нічому не навчили. На жаль 2014 рік знову навчив далеко не всіх.
Шановні українці! Те що Сталін переміг Гітлера в Другій Світовій війні, до речі, не сам, не означає, що перемогла Україна. Навпаки, Україна і українці стали окупованою частиною більшовицької радянської імперії, правонаступником якої стала Російська Федерація, що, на даний час, веде неоголошену війну проти України, результатом якої стала повна окупація Криму і часткова окупація Донбасу, де до цього часу гинуть наші герої. Наша Перемога буде тоді, коли ми спільними зусиллями виженемо окупантів і повністю очистимо українські землі від будь-яких проявів так званого "русского мира". Таку боротьбу під час Другої світової війни і після неї вели вояки УПА. На жаль, їхні зусилля не призвели до перемоги, але результатом цього стала реальністю можливість створення незалежної України.
Зараз в нашій країні відзначаються дві події. Перша - 8 травня - День Пам'яті і Примирення. Цей день відзначають у всьому цивілізованому світі. Друга подія - день перемоги на нацизмом. Насправді це той самий день перемоги, який встановив Леонід Брєжнєв. Це свято святкують всі совки. До України і українців воно не має ніякого стосунку. Ми в тій війні не виграли. І святкуємо ми свято своїх окупантів і одвічних ворогів - росіян, які розпочали "побєдобесію" з одною метою - вчинити реванш і відтворити СРСР. Ми можемо перемогти в цій війні, яку ми зараз ведемо проти російської імперії тільки тоді, коли переможемо окупантів всередині своїх душ. Передивляючись програму відзначення 8 та 9 травня в м. Кременчуці я виявив, що на 8 травня наша міська влада не запланувала жодного заходу. Такого дня як День Пам'яті та Примирення для неї не існує. Тож пропоную патріотичній громадськості зібратися о 10 год. 8 травня 2017 року біля меморіалу "Вічно живим", щоб відзначити цей день, а не брати участь у святкуванні окупантського "дня пабєди". Переможемо окупанта в собі, переможемо окупанта зовні.
Слава Україні!!!
4 травня 2017 року Олег Савченко
.


Немає коментарів:
Дописати коментар