ДЯКУЮ, ПАНЕ ЖЕВАГО, ЗА ВИЗНАННЯ!
«Кременчуцька газета» - друкований орган, повністю підконтрольний мільярдеру Жеваго, надрукував статтю під
гучною назвою «Олег Савченко. Патріот або провокатор?». Зі змістом публікації
можна детально ознайомитися за посиланням в мережі Інтернет:
Я не читаю «Кременчуцьку газету»,
яку коштом обманутих вкладників банку «Фінанси та Кредит», серед яких дуже
багато мешканців м. Кременчука, видають люди, що обслуговують інтереси цього
олігарха. Лише інколи я переглядаю електронну версію цього видання. Про
публікацію вказаної статті мені повідомили мої знайомі, що отримують друкований
варіант газети безкоштовно. Я зацікавився, що в цій статті написано про мене, а
тому взяв випуск № 3 (3) від 22 квітня 2016 року прочитав цю писанину і …
зрадів.
Один
мій друг мені часто повторює: «Все, що друкується або висвітлюється в засобах
масової інформації, крім некролога, це піар». Тож дякую, панові Жеваго і його
підлеглим за такий піар. Дякую за визнання моїх скромних зусиль в боротьбі
проти незаконної розбудови Біланівського ГЗК, проти встановлення в Кременчуці
влади людей, які беззаперечно виконують волю олігарха, направлену насамперед на
припинення боротьби проти нищення екології нашого краю. Пане Жеваго, отримати
від Ваших підлеглих звання «провокатора» для мене є великою честю. Більше двох
з половиною тисяч років тому великий китайський теоретик військової справи
Сунь-Цзи сказав: «Якщо тебе хвалить ворог – це означає, що ти зробив дурницю.
Бійся, коли тебе хвалить ворог». Звідси роблю висновок про те, що все, що я
роблю в плані боротьби проти розбудови Біланівського ГЗК, що намагаюся боротися
за те, щоб мешканці м. Кременчука та Кременчуцького району могли жити в
екологічно сприятливому регіоні, є правильним.
Вважаю,
що приводом для такої нищівної критики стала стаття відомого блогера та
журналіста Дениса Казанського під назвою «ГОКострофа. Будівництво нових кар’єрів несе загрозу Полтавщині». Більш детально зі статтею
можна ознайомитися за посиланням в мережі Інтернет:
В
написанні вказаної статті я брав безпосередню участь, тому що особисто
допомагав авторові мати можливість побувати в місцях «бойової слави» Жеваго,
надав всі необхідні матеріали, які маю на сьогоднішній день. Про те, що стаття
готується, підлеглі Жеваго знали наперед, тому що я не маю звички ховатися від
своїх супротивників і на питання охорони розритого котловану Біланівського
ГЗК, хто я, спокійно назвав своє прізвище. Тож підлеглі Жеваго, які є мешканцями
м. Кременчука, але, які, вочевидь, не планують тут жити в майбутньому, вирішили
зіграти на випередження, щоб спаплюжити мене і мою діяльність. Дякую, пане
Жеваго, за визнання!
Щоб
не залишитися в боргу, хочу дещо прокоментувати з опусу тих, хто пише «на
Жеваго».
По-перше,
мене дуже здивувала твердження автора Марини Соловей про те, що мало не член
«фіолетової» команди. Я не приховую, що в певних моментах я співпрацював з
«Батьківщиною», з Малецьким, з засобами масової інформації, які стоять за
нардепом Шаповаловим та його командою. Але це є вимушений крок, бо я не маю
власних ЗМІ, які б доносили до мешканців міста Кременчука мої думки, погляди та
інформацію про мої дії. Так само я співпрацював і з телекомпанією «Візит» і з
газетою «Програма плюс», з газетою «Кременчуцький телеграф», з газетою
«Кремінь» та іншими виданнями. Я співпрацював з усіма політиками м. Кременчука,
крім комуністів та регіоналів. Я відкритий для всіх навіть тоді, коли мені
доводиться відповідати на неприємні питання і нести відповідальність за свої
прорахунки та помилки. Інша справа, що кожен засіб масової інформації в нашому
місті перебуває під контролем певних олігархічних і не дуже угрупувань і вони
оприлюднюють лише ту інформацію, яка їм вигідна, а якщо якась інформація їм не
вигідна, то вони, в разі неможливості її проігнорувати, намагаються перекрутити
її зміст. Йде інформаційна війна, яка нічим не відрізняється, крім масштабів,
від інформаційної війни, що ведеться Росією проти України. Я вже заснував
власний засіб масової інформації, який буде доносити мій погляд на всі події,
що відбуваються в м. Кременчуці, але запустити його в повноцінному режимі поки
що не зміг. Надіюся на Бога, що він дасть мені сили цей задум здійснити.
Щодо
електронного видання «Кременчук Тудей», то, визнаю, що я до серпня 2015 року,
досить скептично ставився до змісту його публікацій до того часу, коли не з’явилася публікація про те, що особи наближені до Жеваго,
намагалися домовитися з керівництвом Політичної Партії «Патріот» про те, щоб
мене зняли з посади керівника Кременчуцької міської організації цієї партії,
щоб я не мав можливості взяти участь у місцевих виборах. Більш детально
публікацію можна почитати в мережі Інтернет за наступним посиланням: http://poltava.today/ru/news/show/3050.
Про цю
публікацію я знав від керівників Полтавської обласної організації, що
підтвердили факт ведення перемовин з оточенням Жеваго. Більше того, зі слів
керівників Політичної Партії «Патріот» як в Києві, так і в Полтаві, за «мою
голову» Жеваго пропонував півмільйона доларів США. Я тоді дуже здивувався такій
«щедрості від Жеваго» і перепитав; чи дійсно люди Жеваго пропонували півмільйона
доларів США, а не півмільйона гривень? Мені чітко відповіли про суму в розмірі
півмільйона доларів. Зважаючи на те, що за неперевіреною, але, на мою думку,
достовірною інформацією Жеваго витратив на вибори в м. Кременчуці 3 мільйона
доларів і в результаті не отримав ні «свого» мера Дроздову ні «своїх»
депутатів, зараз ця сума не здається такою фантастичною. З іншого боку, пане
Жеваго, чи не варто ці гроші витратити на відшкодування вкладів вкладникам
банку «Фінанси та Кредит», особливо тих, хто отримав гроші за виселення з
будинків під час розбудови Єристівського кар’єру за допомогою отримання коштів
на депозит «Фінанси та Кредит» і в результаті Вашої безвідповідальності
втратили і будинки і гроші?
Щодо
мого виключення зі «Свободи», то я ніколи не приховував, що справжньою причиною
втрати мого членства в цій політичній силі стала боротьба за владу в Кременчуцькій
міській організації ВО «Свобода». Я не приховував, що Костянтин Красовський – чинний
лідер кременчуцької «Свободи» є ставлеником Віктора Бугайчука, екс-губернатора
Полтавської області, якого я критикував за бездіяльність під час перебування на
цій посаді в присутності лідера партії Олена Тягнибока. Оглядаючись назад, я не
виключаю того, що за моє виключення зі «Свободи» від Жеваго керівниками теж
були отримані певні кошти, враховуючи, що свого часу Віктор Бугайчук, ще
перебуваючи на посаді голови Полтавської ОДА докладав значних зусиль, щоб
отримати прихильність Костянтина Жеваго. Дійшло до того, що 14 жовтня 2014
року, замість участь у марші до Дня УПА, він разом з Жеваго перерізав стрічку в
збудованому будинку в м. Комсомольську. Не можна сказати, що ці зусилля були
абсолютно марними. Звичайно, що після парламентських виборів 2014 року,
незважаючи на всі «прогиби» В. Бугайчука, крісла голови Полтавської ОДА йому
втримати не вдалося. У Жеваго була більш «гідна» кандидатура – Валерій Головко.
Однак і в мінусах Віктор Бугайчук не залишився. Він отримав на своє
підприємство ТОВ «Ампер» певні замовлення з ПАТ «Полтавський ГЗК», що в часи
повального падіння виробництва були як знахідка. То ж як «вдячність» за таку
прихильність, враховуючи «щедрість» Жеваго в таких випадках, цілком можливо, що
за моє виключення зі «Свободи» певні особи отримали грубі гроші.
Щодо
повалення постаменту під пам’ятником кату
українського народу Лєніним, то про це мене просило багато патріотично
налаштованих мешканців міста. Взагалі, цю роботу мав зробити Віктор Бугайчук,
який завдяки поваленню самого пам’ятника,
отримав крісло
губернатора Полтавщини. Але, отримавши бажане, В. Бугайчук зайнявся вирішенням
власних проблем, тож закінченням розпочатого довелося займатися мені та Сергію
Галаті – тодішньому керівникоі кременчуцької «Свободи». Було витрачено багато
коштів на оренду техніки, вкладено багато зусиль, але постамент звалити не
вдалося, занадто багато арматури і якісного бетону заклали в нього колишні
комуністичні бонзи. Тож вирішили, що краще в час, коли в країні йшла війна,
гроші вкласти в перемогу на фронті. Щодо можливості збереження постамента, то,
на мою думку, взагалі йому не місце на площі Перемоги м. Кременчука, там має
стояти Успенський собор, який знищили більшовики після Другої світової війни. Якщо
крім Савченка та Галати, більше немає до цього справи, то ми обов’язково доведемо розпочату справу до кінця.
Окремо
хочу зупинитися на темі мого виступу в Лондонському міжнародному арбітражному суді
як свідка у справі «Татнєфті» проти України. Всі, хто про це згадує, чомусь не
хоче, щоб я розповів повністю про те, що відбулося в самому суді та
напередодні. Справа в тому, що я, коли служив в органах внутрішніх справ, в
2007-2008 роках розслідував справу про рейдерське захоплення Кременчуцького нафтопереробного
заводу Коломойським і його підлеглими. За те, що я намагався чесно і
неупереджено вести досудове слідство, мене було знято з посади заступника
начальника слідчого відділу Кременчуцького міського управління внутрішніх справ,
оголошено догану і переведено на нижчу посаду. Я ніколи не шкодував за
посадами. Влада для мене – насамперед відповідальність, а не якісь переваги та
пільги. Тому, після того, як мені не дали можливості нормально провести
розслідування, я не залишав спроб закінчити те, що розпочинав. В 2013 році я
вирішив взяти участь у цьому судовому засіданні, яке відбувалося в Палаці Миру
в м. Гаага, де веде свої засідання Міжнародний кримінальний суд, який судив
Слободана Мілошевича та інших міжнародних злочинців. В цьому суді я розповів
все, що мені було відомо про роль високопосадовців у здійсненні цього
рейдерства, серед яких, крім тих, хто був у відставці, були діючі на той час
заступник Генерального прокурора України, прокурор м. Києва, заступник Міністра
внутрішніх справ України, не говорячи вже про інших. Ці показання я давав
навесні 2013 року, коли ніхто не думав про те, що Януковича буде усунуто від
влади. Я серйозно ризикував своїм життям та волею, але іншого засобу хоч якимсь
чином притягнути винних до відповідальності я не бачив. Процес був проти
України, але фактично він спрямований проти Коломойського. Про те, що
Коломойський серйозно ставився до наслідків цього процесу свідчить хоча б те,
що він особисто прилетів в Гаагу і давав показання у суді. Мій розрахунок був
простий. В разі виграшу «Татнєфті» обов’язково
мало бути розпочате кримінальне провадження відносно
осіб, які були винні у спричиненні майнової шкоди державі. І тоді б і
Коломойському і багатьом високопосадовцям довелося б несолодко. Як відомо, в
травні 2014 року було проголошено рішення про стягнення з України 114 мільйонів
доларів США за порушення прав інвестора – «Татнєфті». Коломойський зразу
заявив, що негайно сплатить цю суму, бо це були копійки в порівнянні з тим, що
він отримав. Крім того, Коломойський дуже не хоче поновлення розслідування
рейдерства, вчиненого ним в 2007 році. Щодо мого особистого досвіду в таких
справах, то я переконався, що хвалене європейське та американське правосуддя не
таке вже й досконале. Позов був заявлений на 2,5 мільярди доларів, а задоволено
було трохи більше 100 мільйонів. Вважаю, що в суді був простий «договірняк», що
був не на користь Україні. Якщо мені закинуть те, що я діяв проти «патріота»
Коломойського, то відповідаю, що в 2013 році Коломойський вітав Януковича з
днем народження на його дачі в Форосі і зовсім не було ознак того, що він був
патріотично налаштований.
Тепер
щодо виборів. Крім безпосереднього виграшу у місцевих виборах, я вважав дуже
важливим, щоб жоден представник від Жеваго не отримав влади в нашому місті. Я
особисто не маю нічого проти Дроздової, але, коли вона вирішила стати мером за підтримки
Жеваго, то я доклав всіх зусиль, щоб цього не сталося. Крім того, керівництво
виборчою кампанією Дроздової здійснював колишній віце-мер Геннадій Музика,
якому, з моєї точки зору, місце не в кріслі керівника, а на лаві підсудніх. Всім,
хто хоч якимось чином з ним довелося мати справу, зі мною погодяться. Крім Геннадія
Музики в команді Дроздової був колишній
керівник Управління капітального будівництва міськвиконкому Микола Шендрик,
який несе особисту відповідальність за недобудовані дитячий садок-школу на кварталі
278, на провальну реконструкцію міського музею, який не працює з 2008 року, за
руйнування пам’ятника «Вічно живим» та інші правопорушення, про які я
повідомляв правоохоронні органи, але не зумів добитися притягнення як Музики,
так і Шендрика до відповідальності. Мої скромні зусилля не минули дарма і в
Кременчуці Жеваго не має жодного депутата і свого мера. Тому й ненавидить «Кременчуцька
газета» мене за провал виборчої кампанії. Моя ж думка полягає в тому, що Жеваго
потрібно було для Дроздової підбирати більш гідних помічників і більш
професійних та працелюбних журналістів.
Щодо
моєї роботи проти будівництва Біланвськогот ГЗК, то це ще одна причина для
Жеваго та його підлеглих мене ненавидіти. Незважаючи на те, що, завдяки
зусиллям всієї команди Жеваго, суди проти будівництва Біланівського ГЗК були
програні, стратегічно програв Жеваго. Йому довелося йти на те, щоб домовлятися
з мешканцями с. Бондарів про справедливу компенсацію за втрачені будинки та
землю. Крім того, в 2016 році Біланівський кар’єр
мав працювати на повну потужність, але цього не сталося завдяки зусиллям
громади м. Кременчука та Кременчуцького району. Мої скромні зусилля теж були
немарні. Зараз Жеваго змушений проводити повноцінну державну екологічну
експертизу будівництва Біланівського ГЗК, також він змушений значно звузити
межі видубування руди. Фактично, рішення про затвердження Схеми планування
Кременчуцького району, яке мало дати старт будівництву Біланівського кар’єру, на даний час є непотрібним, його необхідно
змінювати. А щодо викриків у Бондарях проти мене, так це кричали прислужники
Жеваго. Я тим не переймаюся. Жеваго все рівно селян обдурить. І тоді, коли він
їх обдурить, як обдурив мешканців с. Єрестового, то ті ж крикуни будуть просити
про допомогу.
Щодо
агітації біля прохідної Кременчцького НПЗ, то агітнамет я не ставив, а просто
роздавав свою агітацію. Те, що мене побила охорона НПЗ є факт, який
встановлений слідством і судово-медичною експертизою. А в лікарню я не
звертався, бо не хочу завантажувати медиків скаргами на неіснуючі хвороби. Я не
Корбан, в якого чомусь виключно під час тримання під вартою відбувалися втрати
свідомості та інфаркти, а, після звільнення, зі здоров’ям немає проблем.
Щодо
позову Кирила Климчука, то судом апеляційної інстанції встановлено, що
інформація про нього лише частково не відповідає дійсності. Так, за вчинення
кримінального правопорушення, передбаченого ст. 125 КК України, тобто за
спричинення легких тілесних ушкоджень, він притягувався до відповідальності,
справу закрито за примиренням з потерпілим у суді. Щодо співучасті Кирила Климчука
у викраденні Максима Левчука, то ця інформація не підтвердилася, хоча про неї
писали всі ЗМІ м. Кременчука. Тож помилка бути зроблена будь-ким. На відміну
від багатьох газетярів, я прибув до суду, захищав свої права і не ухилявся від
відповідальності. В цілому рішення суду мене задовольнило.
Мене
дуже здивувало, як «Кременчуцька газета» смакувала факт того, що я, керуючи автомобілем,
потрапив у ДТП. Хочу сказати представникам пана Жеваго в м. Кременчуці, що 25
січня 2016 року, я хоча і поспішав приїхати в м. Кременчук із будинку своєї
матері на станції Потоки, щоб відвезти свою доньку в лікарню, яка напередодні
впала і отримала компресійний перелом хребта, однак їхав досить повільно, бо
дорога була слизька. На зупинці в с. Потоки Кременчуцького району, я об’їздив автобус, з якого виходили пасажири, але назустріч прямо
на мене їхав на великій швидкості зустрічний автомобіль. В мене було два
варіанти дій: або їхати далі і допустити зіткнення з зустрічним транспортом і з
непередбачуваними наслідками або повернути вправо і намагатися зупинити свій
автомобіль уникаючи зіткнення з автобусом. Я вибрав другий варіант, який дав
мені можливість уникнути зустрічного зіткнення, але внаслідок ожеледиці
повністю зупинити своє авто я не зміг і зітнувся з автобусом на зупинці. Таких
випадків тисячі. Вважаю, що я зробив все вірно і не допустив смерті або каліцтва
людей, а залізо можна відремонтувати. І справа не тільки в тому, що хтось попав
в ДТП, а в тому, як людина, що спричинила ДТП, усуває шкідливі наслідки. До
мене ні водій автобуса, ні його власники претензій не мають. Якби страхова
компанія, в якій я страхуюся, не примусила мене викликати поліцію, то я б
взагалі не був притягнутий до відповідальності, а склав би європротокол на
місці події. Внаслідок ДТП, яке відбулося більшою частиною не з моєї вини
виграли всі, в тому числі і держава, крім мене та страхової компанії. Бажаю
автору ніколи не попадати в такі ситуації.
Щодо
мого виступу на сесії, то я дійсно висловлював гнів як батько, донька якого
постраждала внаслідок падіння на слизькій бруківці прямо навпроти будівлі
міськвиконкому, але подавати позов проти міськвиконкому – це все рівно, що
подавати позов проти Кременчука і його мешканців. Крім того, внаслідок дій моїх
політичних супротивників, я змушений багато часу витрачати на дрібну непотрібну
боротьбу, за якою стоїть лише бажання певних осіб прославитися на «боротьбі з
Савченком», замість того, щоб прославитися ефективною роботою та здобутками. На
жаль, не вистачає на все часу. Навіть на написання цієї статті потрібно
витратити певний час. Що вже говорити про судову тяганину, яка невідомо чим
може закінчитися.
Зупинюся
на претензії автора щодо того, що я не борюся за отримання держзамовлень для «АвтоКрАЗу».
Пані Марино Соловей і всі ті, хто за нею стоїть! Ви коли-небудь поспілкуйтеся з
працівниками «АвтоКрАЗу» щодо умов роботи на цьому підприємстві і напишіть про
це в своїй газетці. Тільки напишіть правду, а не хвалу Жеваго та його менеджерам. Напишіть про те, що приміщення цехів
взимку не опалюються взагалі, а робітники гріються навколо «буржуйок». Напишіть
про те, що працівникам «АвтоКрАЗу» замість спецодягу видають секунд-хенд, який
частково або повністю розкрадається тим же менеджментом, якщо секунд-хенд має
більш-менш пристойний вигляд. Напишіть про те, що робітники отримують зарплату
в розмірі 700-800 гривень при роботі повний робочий день і тиждень і 200
гривень, коли працюють неповний робочий день. Напишіть про те, що всі
працівники «АвтоКрАЗу» ненавидять Жеваго, тому що він платив зарплату через
банк «Фінанси і Кредит», багато з працівників підприємства платили комунальні та
інші платежі через цей банк, а в результаті «керівництва» Жеваго втратили ті
нещасні копійки, які мали на рахунках.
Я
задаю питання Марині Соловей: чому Жеваго голосував за прем’єра Гройсмана, якщо держава не надає замовлення на «АвтоКрАЗ»?
Чому не вийшов за трибуну і не розповів про ситуацію на підприємстві? Чого чи
кого він боїться? На мою думу, він завжди боявся влади, бо веде бізнес далеко
не чесним шляхом. В часи Кучми він його підтримував. Потім підтримував
Тимошенко, потім від Тимошенко відмовився і підтримував Януковича. Жеваго
завжди «прогинався» перед владою. Чому Жеваго не вийде перед робітниками і не
закликає їх до пікетування Кабінету Міністрів та Адміністрації Президента? Відповідь
проста – він знову боїться? Жеваго та його підручні хочуть, щоб хтось боровся
за замовлення на «АвтоКрАЗ», а вони і далі «прогинатимуться» перед владою, щоб бути
притягнутими до відповідальності. Крім влади Жеваго боїться і робітників «АвтоКрАЗу»,
які за його здирництво набили б йому пику набагато сильніше, ніж побили мене
біля прохідної Кременчуцького нафтопереробного заводу. На мою думку, це було б може
не законно, але справедливо.
Шановна
Марино Соловей! Якщо вже ви підняли цю тему в публікації, то давайте її
обговорювати всебічно. Чому «АвтоКрАЗ» не має замовлень? Та тому, що Порошенко
в 2014 році намагався «АвтоКрАЗ» забрати або викупити за низькою ціною у
Жеваго. А Жеваго «КрАЗ» не віддав і не тільки тому, що має з нього великий
зиск. Він не віддав цей завод тому, що «КрАЗи» йому потрібні для роботи в кар’єрах. Їх можна випускати без
будь-якого обліку і експлуатувати без державної реєстрації. Ось чому Жеваго
тримається за «АвтоКрАЗ», ось де його вигода. А державні замовлення для Жеваго
мають вторинне значення.
В
той же час Порошенко, не змігши забрати «АвтоКрАЗ», розпочав виробництво
військової техніки в Черкасах на своєму заводі «Богдан», використовуючи за
основу рами та деталі «МАЗу» і ніколи не дасть замовлень на «АвтоКрАЗ», він же
собі не ворог. Я закликаю всіх працівників холдингової компанії «АвтоКрАЗ» до
пікетування Адміністрації Президента України. Готовий цей пікет очолити і
виступати проти політики Порошенка відносно ХК «АвтоКрАЗ». Прошу «Кременчуцьку
газету» і пана Жеваго підтримати мою пропозицію. Чекаю відповіді.
А
щодо ситуації з Ганною Павленко, так я не піддався на її провокації, коли вона
своїми ляпасами намагалася довести мене до стану, щоб я почав її бити. Незважаючи
на те, що мені важко було втриматися, я не підняв руку на жінку, але залишити
цей випадок без реакції не міг. Вважаю, що краще подати скаргу на протиправні дії
жінки депутата, ніж її бити. Вислів Оксани Піддубної про те, що мене слід було
бити нижче пояса, щоб «мозок піднявся вгору» свідчить про те, що у самої Оксани
мозок знаходиться де завгодно, але не в голові.
Нарешті,
хочу прокоментувати вислів автора про те, що я «здувся». Я не заробляю на
політиці, я заробляю своєю працею. Після виборів певний час я наводив лад у
своїх справах, які змушений був відкласти на час виборчих перегонів. Однак,
хочу висловити слова вдячності панові Жеваго за зауваження. Я його сприймаю і у
майбутньому обіцяю діяти більш активно.
Резюмуючи
сказане вище, ще раз хочу подякувати панові Жеваго і його підручним за таку
велику увагу до моєї скромної особи. Обіцяю в майбутньому виправдати таку
високу довіру і діяти на користь держави України і громади м. Кременчука.
12 травня 2016 року Олег Савченко