субота, 25 листопада 2017 р.

Про що замовчує Іванян або як можна багато гарно обіцяти, знаючи, що нічого з обіцяного не зробиш?

Майже вся осінь минула. В країні і в світі відбуваються грандіозні події: величні, трагічні, іноді смішні, але такі, які ввійдуть в шкільні підручники вітчизняної та світової історії. Місцева політика м. Кременчука теж розвивається своїми, лише їй відомими напрямками. Ось нарещті, через місяці мовчання, з'явилося чергове число 11 (14), за листопад 2017 року друкованого видання "Думка.com", яке займається політичною агітацією на користь депутата Кременчуцької міської ради від "Опоблоку" Геннадія Іваняна. Я намагаюся слідкувати за публікаціями статей цього політика. оскільки він планує стати мером міста від політичної сили, яка є антиукраїнською, такою, що грає на настроях старшого покоління, яке майже все своє життя прожило за часів радянської окупації і тому підтримує представників цієї політичної сили, що обіцяють повернення до часів, коли колишній СРСР, продаючи нафту за надвисокою ціною, забезпечував відносно комфортне життя своїх громадян. Правда цей період був недовгим, бо, коли ціни на нафту впали, то і СРСР розвалився як погана хата-мазанка, але ж "Опоблок", який значною мірою пов'язаний з колишніми комуністами, регіоналами та путніським режимом, пояснує, що у всьому винен клятий Захід, а не керування тоталітарним режимом, яке довело країну до краху. І виходить в нього це досить успішно, бо, на жаль "піпл хаває", не задумуючись над суттю речей, подій і явищ.
В цій газеті мою увагу привернули дві статті, викладені, як завжди, мовою окупантів, де Геннадій Іванян викладає свої думки і пропозиції з приводу вирішення нагальних проблем життєдіяльності міста Кременчука. 
Перша стаття називається: "Геннадий Иванян: "Сегодня причин для увеличения тарифов нет". Як вже всі здогалалися із самої назви, темої цієї публікації стало підвищення тарифу на гарячу воду та опалення, що стосується насамперед мешканців правобережної частини міста Кременчука та Занасипу, але, швидше за все, таке підвищення очікує і інші частини міста. На відміну від своїх висловлювань в  попередніх числах цієї газеті, наприклад про те, що корупцію слід викорінювати розстрілами, або про те. що ціни на комунальні послуги слід регулювати виключно в ручному режимі, у вказаній статті Геннадій Іванян намагається більш обгрунтовано підійти до вирішення цієї непростої проблеми і чесно каже. що основною проблемою є те, що ТЕЦ, яка забезпечує теплом і гарячою водою правобережну частину міста знаходиться у власності ПАТ "Кременчуцький вагонобудівний завод", який контролює Володимир Приходько, що встановлює тариф такий, який йому вигідний і всі намагання депутатів отримати дані про складові цього тарифу наштовхуються на спротив керівництва ПАТ "КВБЗ" і зрозуміло чому. Тому, що ці складові не відповідають дійсній вартості послуг, що надаються, є завищеними. Про те, що на правому березі Кременчука гаряча вода - це як казка про кисельні береги та молочні ріки, вже наче й не зручно говорити. Однак, без гарячої води наш народ якось звик обходитися, закупили люди електробойлери, та й мають гарячу воду, за яку доводиться платити немалі гроші, бо підігрівати воду доводиться електроенергією, яка теж не з дешевих, але обігрівати квартиру електроенергією обійдеться в такі шалені кошти, що доводиться брати тепло у ПАТ "КВБЗ", а останнє, користуючись своїм монопольним становищем встановлює ті ціни на тепло, які йому заманеться. До речі, ПАТ "Полтаваобленерго" робить те саме. Просто останнє має охолоджувати воду для того, щоб її підігрівати до стану пари і рухати турбіни для електроенергії. Тому побутові споживачі тепла, особливо селища Молодіжного, які споживають тепло - це частина технологічного ланцюга, який забезпечує вироблення електроенергії. Звідси ціна тепла наразі у ПАТ "Полтаваобленерго" дешевша, ніж на вагонному заводі, але це не означає, що Ігор Коломойський, який відзначається не меншою жадібністю, ніж Володимир Приходько, буде добиватися підвищення ціни на послуги з теплопостачання та постачання гарячої води до максимально вигідного для себе значення. Тож маємо ситуацію, коли всі послуги із забезпеченням тепла і гарячої води всіх багатоквартирних будинків в місті контролюють підприємства підконтрольні Ігорю Коломойському і Володимиру Приходьку. Воювати з олігархами - звичайно справа благородна, але для міської влади абсолютно безперспективна, особливо враховуючи те, що доводиться вести непросту боротьбу проти зазіхань ще одного олігарха - Костянтина Жеваго встановити повний контроль над нашим містом. Всі пам'ятають, які минулого року були баталії з приводу намагання міської влади підвищити ставку орендної плати за землю хоча б до 4% від її оцінки. Найбільше це підвищення торкнулося б Ігоря Коломойського, бо саме в АТ "Укртатнафта" та в Кременчуцькій ТЕЦ найбільші розміри земельних ділянок. В результаті підвищення ціни на оренду землі так і не відбулося, а фракція "Укроп", позбувшись Оксани Піддубної, стала досить лояльною до мера м. Кременчука Віталія Малецького, хоча до цього перебувала в жорсткій опозиції до нього і більшості депутатів. Фракція "Рідне місто", частина якої - це менеджери Володимира Приходька з самого початку перебували в коаліції з мерськими фрацкціями. Тож уявити собі ситуацію, коли б мер та більшість депутатів Кременчуцької міської ради пішла б проти Володимира Приходька та Ігоря Коломойського в питанні ціни їхньої продукції складно. Вони ж не самогубці. Не самогубець і Геннадій Іванян, бо пропонуючи вирішення проблеми шляхом переведення ТЕЦ на вагонному заводі у власність кременчуцької громади, він прекрасно розуміє, що Володимир Приходько її у міську власність просто так не передасть. Який же вихід? І тут Генадій Іванян делікатно мовчить. Бо викупити ТЕЦ, яка технічно і морально застаріла - це марне витрачання коштів, а забрати силдою ТЕЦ, навіть якщо застосування сили буде цілком законним для Г. Іваняна означає стати політичним самогубцем. Але ж і попіаритися на темі боротьби за потреби мешканців міста йому хочеться, як не використати такий момент. Тож, не вважаючи себе великим провидцем, вангую, що наступної сесії Геннадій Іванян або Оксана Піддубна або вони разом зареєструють ще один проект рішення про відміну рішення виконавчого комітету щодо підвищення тарифів і знову вони не наберуть необхідну кількість голосів, бо необхідну кількість голосів їм ніколи не нададуть ні представники фракції "Поруч", ні БПП, ні "Батьківщини" (останні, правда, будуть намагатися крутити начебто своє кіно). Також це рішення ніколи не підтримає фракція "Рідне місто" та "Укроп". І не важливо, в якій формі буде провалене голосування. Чи то це буде нез'явлення на сесію, чи то шляхом неголосування, чи майже масовим виходом депутатів із сесійної зали в теалет, але голосів це рішення ніколи не набере. Тоді Геннадій Іванян чи Оксана Піддубна чи вони обоє винесуть новий проект рішення про скасування рішення виконавчого комітету про підвищення тарифів ще на іншу сесію і знову не отримають необхідну кількість голосів. Зрештою вони зупиняться тільки тоді, коли ця тема набридне мешканцям міста і ніякого піар-ефекту на ній не зробиш, тобто тоді, коли опалювальний сезон закінчиться. Щодо комісії Гройсмана, яка повинна перевірити обгрутованість тарифів, то ця комісія нічого не зробить, тому що політика підвищення тарифів - це політика, яку підтримує сам Гройсман і яку вимагає від його Міжнародний валютний фонд та інші кредитори України. Що робити? Про рецепти вже говорили. Створювати ОСББ, облаштовувати та реконструювати будинки, шукати альтернативні джерела енергії. Однак останнє вимагає велкиких капіталовкладень. Тож доведеться пройти важкий шлях, поки будинок не перестане бути решетом. через яке тепло обігріває атмосферу. І це залежатиме зовсім не від діяльності Геннадія Іваняна.

Наступна стаття, де Геннадій Іванян намагається розповісти про своє бачення вирішення проблеми, стосується питання електротранспорту м. Кременчука. Ця стаття, звичайно, мовою окупантів, так і називається: "Об электротранспорте в Кременчуге". Стаття стосується того, що м. Кременчук отримав кредит від Європейського банку реконструкції та розвитку на придбання нових тролейбусів та розширення мережі їх використання. Тут все дуже просто, тільки нарікання Геннадія Іваняна про те, що тролейбуси до цього часу не отримані, треба адресувати не до мера Малецького та нардепа Шаповалова, а до одного з наближених Петра Порошенка - Ігоря Гладковського, який очолює копорацію "Богдан", що має поставити вказані тролейбуси. По суті претензії треба адресувати до президента Порошенка, тому що фактично він контролює ТОВ "Богдан". З самого початку цієї епопеї з кредитом, було зрозуміло, що мер В. Малецький та нардеп І. Шаповалов пішли на цей крок під певним тиском з Адмінстрації Президенота України. ТОВ "Богдан" треба збувати свою продукцуію. Отож Європейський банк фінансує, ТОВ "Богдан" виробляє і постачає, а місто користується і розплачується. Звичайно, В. Малецький та І. Шаповалов то все будуть заперечувати. Але факти, річ вперта.Таке рішення вигідне виключно П. Порошенку. Вангую, що всі без виключення тролейбуси, які будуть оновлювати парк КП "Кременчуцьке тролейбусне управління", будуть виключно виробництва ТОВ "Богдан". Власне, затримка із їхнім постачанням до міста пояснюється дуже просто - ТОВ "Богдан" не встигає виконувати замовлення, які пролобійовані їхніми власниками. Тому треба Геннадію Іваняну зібрати всіх свої "бабусь", яких він частково привів на минулу зустріч з Юрієм Бойоком в м. Кременчуці і пікетувати Адміністрацію Президента, вказуючи на те, що місту доведетьтся віддавати кошти за користування кредитом у валюті і щоб він дав команду пошвидше відправити тролейбуси на Кременчук. Але на такий крок Геннадій Іванян не піде, тому що стати ворогом Петра Порошенка, хай і не настільки могутнього, яким був свого часу Віктор Янукович, означало б втратити весь свій бізнес. Пане Геннадію, давайте говорити людям правду до кінця, а якщо не хочеться, то просто помовчимо. Боротьба за права людей вимагає інколи самопожерстви і розуміння того, що доведеться з владою воювати. А те, що ви робите, це не війна з владою - це боротьба з найнижчою її ланкою, яка не загрожує ні Вам, ні владі в цілому. Але тоді ця боротьба перетворюється в нікому не потрібну клоунаду. А клоунів в політиці в нас і так вистачає. Тож, пане Іванян, не будьте клоуном!

26.11.2017 року                                                             
 Олег Савченко            

пʼятниця, 3 листопада 2017 р.

Переглядаючи старі газети (кінець лютого 2005 року): Ющенко, Тимошенко та Мороз, а також їхні наближені (в їх числі Порошенко, Луценко, Турчинов, Аваков, Пашинський тощо ) мають зараз стояти на колінах і просити пробачення в українців; Корчинський та Вітренко як були раніше, так і є сьогодні старими політичними повіями.


Нещодавно член Товариства української мови ім. Шевченка Володимир Вусик передав мені старі газети, агітаційні матеріали на вибори та інші друковані ЗМІ минулих років. Почав переглядати в них статті та дописи і аналізувати їх з точки зору того, що нам відомо станом на сьогодні. 
Для аналізу взяв газету "Українське слово" число 8 за 23 лютого - 1 березня 2005 року. Можливо, хтось би спитав, а чому саме це видання, а не, наприклад, газету "2000" під редакцією відомого українофоба Володимира Корнілова. Однак, цитувати прокремлівських пропагандонів не маю ніякого бажання, а ось думки і прогнози українських патріотів, а особливо дії влади, яка теж була наче патріотичною, вважаю за доцільне проаналізувати найповніше. Нагадаю, що це саме той час, коли Віктор Ющенко тільки став Президентом України, я та і багато людей, які підтримували його самого та його команду на виборах і словом і ділом, сподівалися, що, нарешті, Україна стане дійсно європейською країною або хоча б намагатиметься це робити і перші кроки української влади вселяли сподівання, що так все і буде, але в той же час "любі друзі" (так називав Віктор Ющенко свої прихильників) стали чудити так, що потім Віктор Янукович, який в ті дні не знав, де підшукати місце та людей для своїх зібрань, 2010 року тріумфально в'їхав в резиденцію Президента України на вул. Банковій в м. Києві.
Розпочати свій аналіз хочеться із статті Боглана Червака, яка має назву: "Чи буде Мороз в опозиції?" Це зараз ми можемо сказати, що Мороз, заради отримання крісла спікера Верховної 
Ради України в 2006 році зрадить домовленості з Ющенком і Тимошенко і стане союзником Віктора Януковича, який завдяки цьому союзу стане знов прем'єром і, в подальшому новим президеном, що закінчить своє правління залиттям Майдану кров'ю і закликом до окупації з боку РФ. Богдан Червак задовго до виборів вказав на те, що Олександр Мороз має виключно совкове мислення, не є патріотом України і під час першого Майдану був союзником Ющенка, Тимошенко та інших лідерів виключно з кон'юктурних міркувань. Майбутнє Мороза, з точку зору Б. Червака, полягає в тому, що він стане політичним пенсіонером. Через два з половиною роки це пророцтво збулося. Єдине, в чому помилився Б. Червак, це в думці, що вибори поставлять все на місця і нічого в позиції О. Мороза не буде шкідливого.
Іншим матеріалом, що мене зацікавив, став допис Миколи Чорноморця під гучною назвою: "Дайте грошей на зраду". Зразу ж хочеться задати запитання, але не тільки Ющенку, а й  
  нинішньому Президентові Петру Порошенку, сьогоднішньому Секретарю Ради Націонецьної Безпеки та Оборони панові Турчинову, колишньому керівникові Служби Безпеки України Валентинові Наливайченку, які в той час відповідали за безпеку держави. Питання звучить дуже просто, що зробили ці особи, які присутні і зараз в публічній політиці, щоб притягнути до відповідальності людей, які отримували гроші з РФ на антукраїнську діяльність. І чи не розуміють ці особи, що їхня бездіяльність і байдуже ставлення до становлення патріотичних основ діяльності громадських рухів призвела врешті-решт до того, що Путін мав можливість розв'язати війну  окупувати частину України. І найголовніше, чому частина цих осіб зараз бореться не стільки з відкритими ворогами України, стільки з патріотами?
Нині Микола Томенко розгортає бурхливу діяльність, намагаючись створити потужний політичний рух під своїм керівництвом. Але ось цікаве звернення я знайшов у цьому періодичному виданні: 
 Звернувся до нього, як до віце прем'єр-міністра Громадський Комітет "Український Севастополь". Правда, слід врахувати, що це звернення було адресоване і Євгену Червоненку, який на той час займав посаду міністра транспорту. Але Євген Червоненко вже давно довів свою антиукраїнськ позицію з більшості питань. Мені зараз цікаво лише одне, як він став особою, яка відповідала за безпеку Віктора Ющенка на час виборчих перегонів? 
В цьому зверненні члени громадського формування просять, щоб в вагонах українських потягів звучала українська музика, а не окупаційний шансон. Також пропонувалося змінити назви залізниць, які ці назви отримали за часів СРСР. Наприклад, Південно-Західна залізниця, головний офіс якої розташований в Києві, має назву, яка взагалі не відповідає розташуванню. З того, що в наших потягах до цього часу я не чую українську музику, а назви залізниць залишилися без змін, ніякої реакції з боку Миколи Томенка не послідувало. Цікава назва громадського формування - "Український Севастополь". Я уявляю, як непросто, з огляду на ті події, що відбулися останнім часом, цьому громадському формуванню було діяти в Севастополі. І ось, патріотичні лідери, абсолютно начхали на діяльність людей, що намагалися зробити Севастополь дійсно українським містом. Чи не варто покаятися за бездіяльність, пане Миколо? А скільки таких людей було в Криму без підтримки від влади? Питання риторичне. Далі хотілося б звернути увагу на публікацію, що була присвячена недостатній підтримці українського книгодрукування, що має назву "Кредит довіри".
  


















Тут важливо те, що як в ті часи, так і пізніше уряд Януковича-Азарова підтримував книгодрукування окупанта, а не українське. Зараз питання книгодрукування нарешті отримало певне вирішення. І зразу ж пані та панове колишні регіонали, як вірні слуги Путіна, підняли гвалт з приводу начебто порушень прав російськомовної частини населення. Одне скажу, зупинятися ми не маємо права. Як в питанні про освіту, про квоти української мови на радіо і телебаченні. Інакше матимемо повторення сценарію 2014 року. І на цьому треба стояти до кінця. Або переможе Україна або окупанти, третього шляху немає.
Інша стаття, автором якої є знаменитий кінорежисер, нині покійний, Юрій Іллєнко, стосується катастрофічного становища, в якому опинився український кіноматограф. 
Вона так і називається: "SOS Українського кіно". Зараз, син Юрія Іллєнка Пилип Іллєнко очолює Державне агенство України з питань кіна. Здавалося, син такої особистості має добитися того, щоб справжнє українське кіно заполонило інформаційний простір України замість того окупаційного продукту, що ми маємо в телебаченні, (телеканали "Інтер", "Україна", "НТН" тощо), який пропагує відповідні цінності. На жаль, на даний час, незважаючи на певні зрушення і появу нових фільмів, революційних змін не відбулося. Недавно вирішив переглянути всі серії нового фільму, присвяченому війні на Сході, який називається "Гвардія". Головну роль грав там відомі Олексій Горбунов, Римма Зюбіна та Ахтем Сеітаблаєв. Переглянувши фільм, можу сказати свою думку: фільм слабкий. Він знятий в жанрі бойовика, але не відчувається напруги в сюжеті, на моє переконання актори, в числі яких і Олексій Горбунов, грали не надто переконливо. Сценарій розтягнутий, не відчувалося, що мені не хотілося відриватися від перегляду, щоб побачити фінал. Після перегляду цього фільму, вирішив переглянути якийсь російський бойовик і був вражений, що якість цього фільму, не буду назвати якого, вища. Було цікаво дивитися, відчувалася напруга і хотілося взнати, що буде далі. Такого ефекту в фільмі "Гвардія" я не спостерігав. Хотілося б звернутися до акторів, режисерів та інших осбі. Держава зараз розширила фінансування кіна. Звичайно, ми не можемо зараз зрівнятися з рівнем фінансування, який виділяється на кінопроцес в РФ. Але ж, якщо ми не станемо конкурентноздатними, то не переможемо окупанта. Треба більше працювати над тим, щоб кіно було насамперед цікаво дивитися. Одними заборонами ми ворожий кінематограф не переможемо. Потрібно пропонувати і просувати свою якісну продукцію.
Останні дописи, які хотілося б проаналізувати, стосуються становища, в якому перебував Янукович після перемоги Ющенка, а також про дивні дії Наталі Вітренко та Дмитра Корчинського. З цих дописів ми бачимо, що в ці дні Янукович був повністю розбитий. Його не хотіли бачити навіть в Луганській області, де його підтримка на виборах була максимальною. Звичайно, не варто скидати з рахунку дії спецслужб сусідньої держави. Але, основним фактором, який сприяв поверненню Януковича у владу, стала гризня між верхівкою переможців. Вийшло як в Шевченка, самі себе звоювали. Не можна зараз повторити подібного. 
Щодо Корчинського і Вітренко, то із статті "Союз меча і орала", видно, як вони наче по команді почали критикувати нову владу. При цьому, якщо Вітренко ніколи не приховувала свої проросійські настрої, то дії Корчинського виглядають дивними. Як може прихильник національної ідеї і розбудови української держави діяти узгоджено з Вітренко. Пояснення в мене може тільки одне. Ці люди є агентами російських спецслужб. Прямих доказів я не маю, але кожного разу, коли російському зомбоящику потрібна була провокація, то Корчинський був одним, але не єдиним варіантом, щоб її влаштовати. Тож, не всі особи, які називають себе патріотами. такими є насправді. Щоб пізнати людину, потрібно прослідкувати за його діями якомога більший період часу. І ще одна ознака українського патріота. Він завжди буде виступати за якомога більше заповнення українським змістом нашого інформаційного простору. Тож будьмо уважними і працюймо! Нам ще досить багато слід зробити.

04.11.2017 року                                                                                         Олег Савченко