субота, 27 травня 2017 р.

День перемоги над нацизмом чи День пам'яті та примирення? Нелегкий вибір для влади і суспільства.

    День 9 травня 2017 року вже став історією, яку інколи краще аналізувати здалеку, коли про події отримуєш все більше і більше інформації і коли вже можеш зробити певний аналіз. Те, що відбулося в м. Дніпрі, в м. Києві в м. Запоріжжі та інших містах 9 травня 2017 року стало наочним прикладом того, що святкування було використане ворожими антиукраїнськими силами для пропаганди ідей від окупанта. В цей день лише офіційно відзначався День перемоги над нацизмом. Для абсолютної більшості населення - це був так званий "День Перемоги". І для них не важливо, що для України і українців з приходом сталінської армії на зміну гітлерівській принципово нічого не змінилося, що окупація однієї імперії змінилася окупацією іншої. Для них не важливо, що в 1944 році планувалося вивезення в Сибір, Азію та на Далекий Схід всіх українців, які мали повторити долю кримських татар, чеченців та інших народів колишнього СРСР, поведінка яких під час німецької окупації не сподобалася Сталіну. Небагато осіб хоче зрозуміти той очевидний факт, що саме боротьба УПА та ОУН на західноукраїнських (і не тільки) землях врятувала українців від вигнання зі своєї землі. В абсолютної більшості населення неокупованої частини населення України в головах склалася ідеологема, яку було розроблено за часів Сталіна, Хрущова та Брєжнєва про те, що українців "звільнили" від окупації. Ці погляди пропагуються нашим ворогом - російською імперією, що має зараз назву Російська Федерація для того, щоб перемогти в неоголошеній війні проти України і примусити її служити так, як свого часу Москва служила Золотій та Кримській орді. В сучасній війні проти України ворог використовує пам'ять про загиблих у війні, які були майже в кожній українській родині, щоб спекулювати ідеєю про "один народ" та ідеєю про "братський народ". Для чого це робиться? Відповідь зрозуміла будь якій людині, що намагається мислити. Якщо ворога сприймати таким, яким він є насправді, то кожен свідомий українець має розуміти необхіджність боротьби проти окупанта. А якщо сприймати його як "брата", то необхідність в боротьбі відпадає сама собою і військо окупанта може відібрати одну територію за іншою без всякого спротиву. Приклад Криму і Донбасу показав це досить наочно. Але в нас ще є території, де окупантів чекає значна частина населення. Це і не окуповані частини Донбасу, це і Одеська область, і не тільки. Як проти цього боротися? Недавно прочитав в інтернеті один анекдот, який дає чітку і зрозумілу відповідь на це питання.
- Вуйку Стефане, вуйку Стефане! Що ж то ви робите?! Навіщо ви берізку рубаєте? Така струнка, молоденька, так око зеленими листочками милувала, а ви її геть!
- Ой сусіде, й не кажіть, в самого серце кров'ю обливається, але мушу те зробити - прийдуть москалі, побачать берізку і скажуть "Родіна".
      В цьому анекдоті викладена суть боротьби, яка полягає в тому, що ми маємо боротися з усім тим ідеологічним мотлохом, який може використати наш ворог для своєї перемоги. Маємо зрозуміти, що справдній День Перемоги для українців настане тоді, коли ми переможемо московитів в цій війні, що розгорнулася в наш час. Маємо зрозуміти, що поняття "День Перемоги" в тому розумінні, в якому його розуміють наші вороги, для нас є смертельно небезпечним, тому що суттєво погіршує нашу здатність до спротиву агресору. Маємо розуміти, що в Україні не може святкуватися "День Перемоги", хоча б тому, що він, крім країн колишнього СРСР більше ніде не відзначається. В країнах Європи 8 травня відзначають День перемоги в Європі, який за своїм характером відзначається приблизно так, як відзначають в Україні День пам'яті та примирення. Наступного дня 9 травня в Європі відзначають День Європи, який чомусь в нас відзначають в третю неділю травня. На моє переконання, якщо ми прагнемо бути в Європі, то в Україні має відзначатися День пам'яті та примирення, тому що Україна в Другій Світовій війні не виграла, вона стала об'єктом окупації з боку спочатку радянської, потім німецької, а потім знову радянської імперій. Вважаю, що потрібно 9 травня святкувати день Європи, як і всі члени євроспільноти.
        А що ж робити з святкуванням 9 травня, який вже традиційно святкують люди старшого і не тільки покоління на більшій частині території нашої держави, за виключенням деяких регіонів в Західній Україні. Я був одним із організаторів відзначення Дня пам'яті та примирення в м. Кременчуці. Ось відео, яке показує, скільки дійсно людей прийшло відзначити цю подію: https://www.youtube.com/watch?v=ncEZOg5ESug&t=222s. А ось відео, яке показує кількість людей, що прийшли на святкування Дня перемоги на нацизмом наступного дня:  https://www.youtube.com/watch?v=ttYQMJPbghg. Різниця вражає, чи не так? Взагалі то на День пам'яті та примирення мало прийти набагато більше людей. Ідея про необхідність його відзначення мною була висловлена на засідання Кременчуцького міського товариства української мови імені Т.Г. Шевченка. Члени товариства та Леонід Харченко, який також брав участь в засіданні в цілому ідею підтримали. Але коли дійшло до її реалізації, то вияснилося, що бачення проведення цього заходу було різне. Зрештою я закликав зібратися поблизу Меморіалу "Вічно живим", щоб там провести мітинг, через те, що для мене День пам'яті та примирення - це насамперед день молитви за безневинно убієнними, Я запросив за допомогою дзвінків, повідомлень через соцмережі, близько 500 осіб. Мені обіцяли прийти близько 50 осіб, а прийшло трохи більше п'яти, не рахуючи мене самого і міського голови Віталія Малецького. Я вже почав міркувати, як вийти із цієї провальної ситуації, коли на виручку прийшли ті, від кого допомоги я зовсім не чекав: Леонід Харченко та Ганна Павленко привезли ветеранів війни на Сході та родичів загиблих, а оскільки біля нас був запрошений мною отець Роман, то Леонід Харченко запропонував йому проголосити молитву за загиблими і в цілому захід відбувся цілком гідно, ніхто не зірвав фото загиблих на війні на Сході навіть наступного дня. В мене тільки одне питання до керівників так званих патріотичних політичних організацій м. Кременчука, а де ваші представники? Чому ви самі не брали участь у цьому заході? Невже думаєте, що ваша бездіяльність не спричинить шкоду? Немає відповіді ні від "Свободи", ні від "Правого Сектору", не кажучи вже про інших. Десь загубилися.
     Таким чином, порівняння кількості осіб, які відвідали захід 8 та захід 9 травня є неспівмірним. Але це лише на перший погляд. Якщо взяти до уваги, що святкування 9 травня відбувалося при чіткій організації влади, а 8 травня відзначалося виключно за рахунок громадських активістів, то проста участь влади в церемонії 8 травня вже б зіграла певну роль. Я взагалі не розумію, як ми можемо витрачати бюджетні кошти на святкування свята разом зі своїми ворогами. Тому і рекомендував би, що, якщо проста заборона святкування 9 травня ні до чого доброго не призведе, то святкування в цей день має відбуватися виключно за рахунок коштів громадян, громадських організацій та політичних партій. 9 травня має стати робочим днем і для його відзначення має бути встановлена заборона витрачання бюджетних коштів. Можливий інший варіант - відзначати в цей день День Європи, так, як відзначає вся євроспільнота. В той же час відзначення Дня пам'яті та примирення має стати загальнодержавним обов'язковим заходом, має бути оголошений вихідний день на цю дату і всі органи влади та місцевого самоврядування зобов'язані організовувати його відзначення.
  Чи піде влада сьогодні на такий крок? Очевидно, що ні. Чому? Тому що побоїться втратити електоральну підтримку. Чи потрібно нам, українським патріотам, зупинитися і залишити зусилля з досягнення мети? Ні, бо це означатиме збільшення ризиків програшу у війні з Росією. Тому нас чекає нелегка робота формування суспільної усвідомленості відзначення Дня пам'яті та примирення замість "Дня Перемоги" до того часу, поки більшість населення не зрозуміє необхідність таких дій. Коли влада побачить, що більшість соціуму не сприймає "День Перемоги" за свято, а буде відзначати День пам'яті та примирення, то вона сама очолить цей процес, бо знатиме про його електоральну підтримку. Деякі скажуть, що досягнення цієї мети є неможливим. Я ж відповім, що зовсім недавно за слова: "Слава Україні!" мене називали фашистом ті, які зараз ці слова повторюють мало не кожного дня. Тож за роботу, друзі!

27.05.2017 року                                                                                   Олег Савченко

Немає коментарів:

Дописати коментар